Півень

Він крокує просто на глядача, з театральною впевненістю займаючи всю висоту полотна, схоплений на півкроці на одній жилавій нозі, друга лапа піднята й стиснута. У картині є гонор парадного портрета і напруга засідки.

Тіло його зіткане з бурі майже чорного оперення: вугілля, умбра і сланець, протягнуті довгими, нетерплячими мазками, пронизані спалахами кармазину та іржі, ніби під пір’ям жевріють вуглини. Сріблясті покривні пера каскадом спадають довкола шиї сухими, розпушеними змахами, що читаються майже як змазаний рух. І нарешті голова, хроматичний вибух твору: яскраво-червоний гребінь і обвислі сережки, виліплені густим вологим імпасто, обрамлюють одне мале, люте, розумне око.

Землю під ним написано як бравурний абстрактний пасаж: діагональні протирання сріблясто-сірого та кістяного, подряпані іржаво-червоними рисками, наче розкидана солома; підлога нахиляється до глядача й виштовхує птаха вперед, за межі рами. Доторки прихованої бірюзи охолоджують краї та не дають майже монохромному тілу застигнути.

Зухвалий і ледь комічний, генерал пташиного двору на параді, але написаний із поважністю експресіоністського портрета.